Семюел Бекет взяв Нобелівську премію в 1969 році. У Латинському кварталі продовжує від безсоння і меланхолії мучитися Еміль Чоран, а ще через рік – у 1970 році – накладе на себе руки, кинувшись у Сену, делікатно геніальний поет Пауль Целан.

Переломний для Європи період – травневі хвилювання в Парижі, в моді одновимірний фрейдомарксизм, критика апаратів ідеології Альтюссера, психоаналіз Лакана, еротизм безформної розтрати Батая і шизоаналіз Делеза-Ґваттарі.

У цьому контексті Бекет є унікальним у багатьох сенсах: він – як той наглядач у Паноптиконі Фуко-Бентама, ідеальній круговій в'язниці з одним наглядачем зверху. Він увібрав усе це і спустошив до дна – виписав, у прямому сенсі, всім цим наївним утопіям і сподіванням вирок.

Бездоганний ірландець, який закінчив престижний Трініті коледж. Але прожив близько 50 років у Парижі. Брав участь у французькому опорі в роки війни, переховувався від німців у південному селі, писав свого "Уота".

Перейшов на французьку мову з метою самообмеження і аскетизму. Був абсурдно поранений ножем у живіт прямо на вулиці від апаша. На питання навіщо, той відповів – не знаю. Гуггенхайм, закохана в нього, приходить відвідати в лікарні перед розставанням. Написав суперзначну трилогію "Моллой. Мелон вмирає. Безіменний", в кінці якої є такі рядки: "You must go on. I can't go on. I'll go on".

Платонов приблизно в цей же час пише "Котлован" зі словами, повними сліз: "...нема куди жити, і він вирішив думати в голову...". Нема куди жити. Тотальна deep russia. Кінець часів великих утопій, Голокост і holy cost – споживання і сконструйовані ідентичності.

І тим не менше, Бекета не можна назвати ні песимістом, ні оптимістом – він за продовження. Бо ніхто не знає, куди розгорнеться майбутня конфігурація людства. Постгуманізм ще попереду. Понад це проблема мови як несвідомого, центральна у Лакана і стрижнева у Бекета, який не може не писати, відчайдушно прориває діри в мові. Почути гул мови. Нескінченно впадає в алкоголізм і депресію. Страх з'їдає душу. Витіснення, смерть і me-alone-holy. При цьому залишаючись в авангарді театру, прози і поезії свого часу.

Отже, ця лекція, крім усього іншого, – зухвала спроба нового прочитання Бекета через новітні філософські теорії – Брас’є, Мейясу, Негарестані, Ліготі і Ланда – які багато в чому рухаються сьогодні в фарватері думки Бекета, якого без перебільшення можна назвати найбільшим мислителем ХХ століття.

Під час лекції будемо також читати і дивитися відео-постановки п'єс Бекета від кращих режисерів театру та кіно.

Про лектора:

Олександр Сушинський – куратор мистецьких проектів, лектор, теоретик мистецтва, засновник незалежного музичного лейблу "da_sein_rec".

У 2015 заснував Лабораторію Естетичних Досліджень, на базі якої працює лекторій "Історія мистецтва ХХ – початку ХХІ ст.".

Спеціалізується на дослідженні фейкології, психоаналізу та нестабільних онтологій, зокрема спекулятивного реалізму.